<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><xml><records><record><source-app name="Biblio" version="6.x">Drupal-Biblio</source-app><ref-type>17</ref-type><contributors><authors><author><style face="normal" font="default" size="100%">Володимир Демченко</style></author></authors></contributors><titles><title><style face="normal" font="default" size="100%">МОВНИЙ ПОРТРЕТ АВТОРА ТЕКСТУ  ЯК ЗАСІБ ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ</style></title></titles><keywords><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">ідіостиль</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">білінгвізм</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">епістолярій</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">етномаркер</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">російськомовне калькування</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">Т. Шевченко</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">текст</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">українське мовлення</style></keyword></keywords><dates><year><style  face="normal" font="default" size="100%">2018</style></year></dates><pages><style face="normal" font="default" size="100%">138-143</style></pages><abstract><style face="normal" font="default" size="100%">Статтю присвячено дослідженню фрагментів мовленнєвих текстів, що етнічно ідентифікують автора. Серед таких елементів, що зумовлюють смислове функціонування тексту, поряд із позамовними визначаються власне мовні інформативні одиниці. Ці елементи позначено терміном «етномаркер».
Гіпотетично зазначено, що будь-який текст спонтанного типу виявляє риси, які можуть схарактеризувати внутрішній світ автора, зокрема й етнічний, і репрезентують його мовленнєвий портрет. З метою виявлення таких рис проаналізовано російськомовний епістолярій Т. Шевченка, а також фрагменти усного мовлення сучасних українців. З цим визначено, що система українського мовлення не зазнала принципових змін упродовж періоду 2 пол. ХІХ – поч. ХХІ століть, відзначаючись лише масивом російськомовних кальок. 
Як елементи українського етнічного маркування російськомовного тексту Т. Шевченка (листи до Г. Тарновського, П. Гессе, В. Рєпніної та П. Симиренка) виявлено окремі українські слова, українськомовні кальковані сполуки, а також переходи в інший мовний код у межах одного речення чи абзацу. Зауважено, що такі різкі стихійні переходи зумовлено хворобливим станом митця. Водночас епістолярний стиль автора залишається вишуканим – із дотриманням відповідного мовленнєвого етикету. Також виявлено вербальні риси Шевченкової емоційності, що також репрезентують його мовленнєвий портрет.
У межах компаративістичного зіставлення проаналізовано фрагменти усного мовлення сучасних українців різних поколінь, у якому визначено діалектні та літературні конструкції, а також російськомовні лексичні кальки. Зрештою підсумовано, що саме кальковані одиниці відрізняють спонтанне мовлення українців різних поколінь – відповідно до їх входження в загальнонаціональну мову. Загалом же мовлення цих осіб не виявляє принципових відмінностей у структурі мовних конструкцій, тобто українське мовлення залишилося таким же автохтонним і оригінальним.
</style></abstract><orig-pub><style face="normal" font="default" size="100%">Українська</style></orig-pub></record></records></xml>