<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><xml><records><record><source-app name="Biblio" version="6.x">Drupal-Biblio</source-app><ref-type>17</ref-type><contributors><authors><author><style face="normal" font="default" size="100%">Анатолій Науменко</style></author></authors></contributors><titles><title><style face="normal" font="default" size="100%">МОВНО-КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ</style></title></titles><keywords><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">глобалізація</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">діалог культур</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">етнос</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">картина світу</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">культура</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">лінгвістична дискусія</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">мова</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">мовна політика</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">національна мова</style></keyword><keyword><style  face="normal" font="default" size="100%">система мови</style></keyword></keywords><dates><year><style  face="normal" font="default" size="100%">2018</style></year></dates><pages><style face="normal" font="default" size="100%">038-045</style></pages><abstract><style face="normal" font="default" size="100%">У статті аналізуються сучасні лінгвістичні, культурологічні та філософські аргументи «за» і «проти» діалогу культур в умовах глобалізації, розглядаються основні тенденції сучасного українського мовознавства щодо визначення етимології українських мови та культури порівняно з російськими культурою та мовою. Зокрема, у межах сучасної української культури протиставляються мова та культура української діаспори та так званої «галичанської меншини» культурі «великої української громади» та стверджується, що націоналістично налаштовані представники першої проводять агресивну «політику мовно-культурного геноциду» щодо решти населення України. Також ставиться під сумнів існування гомогенної української культури як єдиної «культурної ситуації», «єдиного українського світосприйняття», проводиться аналогія з англійською та німецькою мовами щодо існування декількох різних національних мов, які під тиском «національно забарвленої соціальної практики» спричинили появу різних типів світосприйняття, що є водночас світоглядною та лінгвістичною проблемою. Виходячи з логіки наукової політичної думки та східнослав’янської історії, піддаються критиці спроби українського історика М. Грушевського, екс-президента Л. Кучми та сучасного українського філолога В. Таранця розмежувати українську та російську культури і мови. Робиться спроба довести єдність української та російської культур та, виходячи з цього, стверджується «єдність» вищезгаданих етносів, починаючи з часів Київської Руси, стверджується їхня синкретична цілісність у межах культури східних слов’ян, зокрема, в українському, білоруському, руському «домострої», праслав’янській мові та православ’ї, засобом і джерелом самовідбиття якого стала російська мова. У статті наголошується помилковість підміни глобальних філософських проблем мови та культури лінгвістичними дискусіями.  </style></abstract><orig-pub><style face="normal" font="default" size="100%">Українська</style></orig-pub></record></records></xml>