МОВНО-КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

  • Anatoly Naumenko
Keywords: language, culture, ethnos, dialogue of cultures, linguistic discussion, language policy, national language, language system, picture of the world, globalization

Abstract

The paper provides the analysis of the present-day linguistic, culturological, and philosophical “pro” and “contra” reasons for the cultural dialogue within the scope of globalization. General tendencies of the modern Ukrainian linguistics for the Ukrainian vs Russian language and culture identification are considered. Notably, the language and culture of the Ukrainian diaspora and so-called “Galician minority” are opposed to those of the so-called “great Ukrainian society”, and it is stated that the nationalistically inclined representatives of the former ones exercise their aggressive “policy of language and cultural genocide” on the rest of the Ukrainian population. The existence of the homogeneous Ukrainian culture as a uniform “cultural situation” and “a uniform Ukrainian mentality” is also doubted. The analogy with the English and German languages is drawn concerning the existence of some different national languages which, under the pressure “of nationally colored social policy” brought about the emergence of different types of mentality, and it turns to be an outlook and linguistic issue at the same time. On the basis of scientific political thought and Western Slavic history, the attempts of Ukrainian historian M. Hrushevskyi, ex-president L. Kuchma and modern Ukrainian philologist V. Taranets to distinguish Ukrainian and Russian cultures and languages are criticized. The author attempts to prove the unity on the Russian and Ukrainian cultures and thus states the “unity” of the aforementioned peoples starting from the Kyiv Rus times, their syncretic unity is stated within the measures of the Western Slavs culture, namely in Ukrainian, Byelorussian and Russian “domostroy” (patriarchal rules of family life), the Proto-Slavic language and orthodoxy, the latter having the Russian language as its tool and self-reflection. The paper states the invalidity of global philosophical issues of the language and culture for the linguistic discussions

References

1. Руйнуючу політику української діаспори усвідомлювали справжні щирі українці завжди: так, київська газета «Всеукраинские ведомости» з гнівом писала ще у 1995 році, що діаспора
видає за українську літературу лише твори представників діаспори (Поэзия, рассеченная пополам // Всеукраинские ведомости. – 3.1.1995. – С. 11).
2. Детальніше щодо засмічення сучасної української мови дивись статті саме її «засмічників», які використовують лексеми «фундація» замість «фонд», «імпреза» замість «зустріч», «аналіза» замість «аналіз», «опінія» замість «громадська думка», неукраїнське новомодне середньоязикове дзвінке «ґ» замість чудового давньоукраїнського задньоязикового «г», англійський звук «оу» (воук) замість українського «в» (вовк) тощо (Рудницький Я. Цінна праця доктора Петра Цимбалістого // Науковий збірник Українського Вільного Університету. – Мюнхен, 1992. – С. 335; Кабайда А. Чи буде Чечня незалежною республікою // Українське слово. – 15.12.1994. – С. 10; Шаян В. Віра забутих предків // Український світ. – 1994. -№ 3-4. – С. 1; Фоменко Б. Реабілітуємо повністю літеру «ґ» // Березіль. – 1994. – № 3-6. – С. 168-170).
3. Цю тепер вже войовничу сьогоденну моду на пошук української країни там, де вона не могла принципово виникнути навіть як ідея, бо не було для неї ані матеріальних підстав (тобто українського народу), ані політичних (тобто української економіки та дипломатії), ані культурних (тобто поширеного продукування українського етносу), М. С. Грушевський увів у першому томі своєї «Історії України-Руси» (1898), коли, ведучи мову про виникнення людських поселень на території України, він, алогічно змішуючи два зовсім різних поняття «народ України» і «народ на терені України», заявив, що саме український етнос жив на території України «з таких часів, в які ніяка історія не сягає» (Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 1. – К.: Перша спілка, 1913. – С. 81). Правда, наукове чуття та академічна сумлінність тоді ще не дозволили М.С.Грушевському безапеляційно стверджувати, що так і тільки так воно і було. Він висловився поки що занадто дипломатично: «можемо з найбільшою правдоподібністю вказати, що…» (там само).
4. Иванов Я. Будьмо, потомки атлантов // Истеблишмент. – № 39. – 20.09.2005. – С. 22: «И может статься, что Россия так и останется праматерью слонов, а мы будем вести счет своей державы Украины от Атлантиды», которая «располагалась на землях Запорожской области», «11500 лет назад».
5. Прихильники іншого підходу до виникнення української мови не бажають бачити в ній наслідок складного процесу новітньої історії 19-20 ст., а відносять її початки у далеке, майже доісторичне минуле. Так, Ю. Шилов заявляє, що українська мова є найстародавнішою мовою світу, бо нараховує 6 тисячоліть (Ш.Ю. Валентин Даниленко – дослідник писемної традиції в Україні // Український світ. – 1994. – № 3-4. – С. 30); Так, автори колективної монографії про початки української культури, стверджують, що перші українські колядки про світобудову (тобто про розумові складні філософські проблеми!) виникли ще 14 000 років тому (Культурне відродження в Україні. – Львів: Астериск, 1993. – С. 10), хоча, за найоб’єктивнішими даними українських геологів, людина розумна (поки що не щирий колядковий українець, а лише вчорашня мавпа!) виникла на терені України тільки з 8-го тисячоліття до нашої ери (Мороз С.А. Геологічні передумови виникнення українського етносу // Український світ. – 1994. – № 3-4. – С. 7.
6. Детальніше дивись: Иванов Я. Империя и поляки // Настоящая газета. – 29.07–5.08.2004. – С. 5.
7. Добролюбов Н. А. Темное царство // Добролюбов Н.А. Собрание сочинений. – Т. 5. – М., 1962.
8. Таранець В. Г. Арії. Слов’яни. Руси: Походження назв Україна і Русь. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – 296 с.
9. Конторських Ірина. Українці – найближчі родичі … індійців? // Експрес. – 16-23 серпня 2007. – С. 13.
Published
2018-04-04
Pages
038-045
Section
CHAPTER I. THE TOPICAL PROBLEMS OF LEXICOLOGY AND LEXICOGRAPHY